Партизанська - Хорта

А на ранок там впав білий сніг,

Ти б побачив це, якби тільки міг:

Як кулі, крізь крони

Фарбували по білому червоним.

І ти почув би як стало дуже тихо:

Ані звіру рику, ані птаха крику,

Лише ліс плаче за річкою

Густою ялиновою смолою.

Приспів:

Не за владу-славу чи гроші

Їх пам’ятають береги Черемошу —

Не сховались, лишились,

Вони знали за що вони бились.

За рідну землю, сльози дівочі

Вони стояли до кінця проти ночі.

Братами лісними

Вони лишились назавжди молодими…

Вітер лоскотав воскові обличчя,

Гілки дерев шепотіли:"Навіщо?",

І вбитим воякам останнє запитання,

Але вони як і гори зберігали мовчання.

Вони дали бій — відчайдушні, голодні,

Хоча їх було всього п’ятеро проти сотні.

Вони це знали, і не вагалися,

Бо вони знали в той час за що вони дралися.

Стародавній закон знають Хортиця, Карпати —

Краще загинути вільним, аніж потрапити за грати.

Зараз про це не люблять пам’ятати,

Проте, колись скінчиться час пробачати.

За свою родину, через спалені хати

Вони взяли тоді у руки автомати.

І я вірю — ти б зробив би теж саме,

Коли твої двори повні ворогами…

Приспів.

Et le matin il y avait de la neige blanche,

Vous le verriez si vous pouviez :

Comme des balles, à travers des couronnes

Peint en blanc et rouge.

Et vous entendriez comment cela devenait très silencieux :

Ni bête rugissante ni oiseau qui pleure,

Seule la forêt pleure pour la rivière

Résine épaisse d'épicéa.

Refrain:

Pas pour la gloire du pouvoir ou l'argent

On se souvient d'eux sur les rives de Cheremosh -

Ne s'est pas caché, perdu,

Ils savaient pourquoi ils se battaient.

Pour la terre natale, larmes de jeune fille

Ils sont restés debout jusqu'au bout de la nuit.

Frères de la forêt

Ils sont restés jeunes pour toujours…

Le vent chatouillait les visages cireux,

Les branches des arbres murmuraient : "Pourquoi ?"

Et la dernière question aux soldats tués,

Mais eux, comme les montagnes, sont restés silencieux.

Ils se sont battus - désespérés, affamés,

Même s'il n'y en avait que cinq sur cent.

Ils le savaient, et n'ont pas hésité,

Parce qu'ils savaient à ce moment-là pourquoi ils se battaient.

Khortytsia et les Carpates connaissent l'ancienne loi -

Il vaut mieux mourir libre que d'être derrière les barreaux.

Ils n'aiment pas s'en souvenir maintenant,

Cependant, un jour il sera temps de pardonner.

Pour sa famille, à travers les maisons incendiées

Ils ont alors ramassé des mitrailleuses.

Et je crois que tu ferais la même chose,

Quand vos chantiers sont remplis d'ennemis...

Refrain.