Вітчизна - Pianoбой

Тобі знайоме почуття спустошення,

Коли ідуть бої без оголошення,

Коли Вітчизну ділять, не спитавши дозволу,

А у душі тепло замінюють морозами.

І ніби ти спортсмен, вже котрий рік не в формі,

Прийшов до тями, опинившись на платформі…

Пульсує в грудях серце посеред самотності,

І вже ось-ось почнеться відлік незворотності…

І ніби до повітря доступ перекрили,

Та через мить ти підірвешся на ворожій міні…

І ніби місто охопила революція:

Скрізь падає каміння, палають вулиці.

А на майданчиках дитячих гуляє вітер,

Порожня гойдалка, там де вчора були діти

І в тиші нелюдській, мов ті скриплячі ґрати,

Луна довічний сум твоєї втрати.

І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,

Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.

Тобі знайоме прощавання нескінченне

Коли лиш біль та відчай біжать по твоїх венах…

Квиток в один кінець і ти стоїш на станції

І ледь тримаєшся, щоб не зійти з дистанції.

У голові прокручуєш з життя світлини,

Щоб все запам’ятати до останньої краплини.

І вже нема часу триматись за руки,

І наче мить проносяться години.

А далі потяг їде на шаленій швидкості,

Від рідної землі твоєї долає відстані,

Туди, де з гір зриває ріки водоспадами,

Та крик птахів розлітається по автострадах.

Туди, де ми навік пов’язані з тобою,

Туди, де час ніколи нам не дасть спокою

У цих миттєвостях та їх дрібних частинках,

Ми разом до останньої життєвої сторінки.

І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,

Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.

Vous connaissez le sentiment de dévastation,

Quand il y a des bagarres sans annonce,

Quand la Patrie est divisée sans demander la permission,

Et dans la douche, la chaleur est remplacée par le givre.

Et c'est comme si tu étais un athlète qui n'a pas été en forme depuis des années,

Revenait à la raison, étant sur la plate-forme…

Le cœur bat dans la poitrine au milieu de la solitude,

Et le compte à rebours de l'irréversibilité est sur le point de commencer...

Et comme si l'accès à l'air était bloqué,

Mais dans un instant vous allez exploser sur une figurine ennemie…

Et comme si la ville s'engouffrait dans la révolution :

Des pierres tombent partout, des rues brûlent.

Et le vent souffle sur les terrains de jeux,

Balançoire vide, où les enfants étaient hier

Et dans un silence inhumain, comme ces barreaux qui grincent,

Faites écho à la somme de votre perte tout au long de la vie.

Et puissé-je ne pas être près de toi bientôt,

Je ne t'oublie pas, car il n'y a pas de parenté.

L'adieu familier à vous est sans fin

Quand seuls la douleur et le désespoir coulent dans vos veines…

Un aller simple et tu es debout à la gare

Et vous pouvez à peine vous empêcher de garder vos distances.

Dans ta tête tu fais défiler des photos de vie,

Pour tout retenir jusqu'à la dernière goutte.

Et il n'y a plus de temps pour se tenir la main,

Et c'est comme si l'horloge tournait.

Et puis le train passe à une vitesse folle,

De ta terre natale surmonte les distances,

Où les montagnes sont arrachées par des rivières de cascades,

Mais le cri des oiseaux se répand sur les routes.

Où nous sommes à jamais connectés à vous,

Où le temps ne nous donnera jamais la paix

Dans ces instants et leurs petites particules,

Nous sommes ensemble jusqu'à la dernière page de la vie.

Et puissé-je ne pas être près de toi bientôt,

Je ne t'oublie pas, car il n'y a pas de parenté.