Мудрий, бо німий - Скрябін

Багато-гато років, як я був дуже малий\nВсі риби жили в небі, а дерева — в воді\nА я ходив до школи на високій горі\nІ люди були добрі, я був дуже малий\nБагато-гато часу і немало вина\nСтарі сухі дерева догоріли дотла\nНема кого питати, де я маю піти\nНе хочуть говорити мої мудрі птахи\nЗемля собі летіла — осінь-літо-зима\nІ небо там висіло, де вже нині нема\nЯ можу набрехати і лишитися сам\nЯ можу написати і забути слова\nХодили мої ноги, а не видно слідів\nРобили мої руки всьо, шо я захотів\nДивились мої очі, але їх вже нема\nКолись ше мої губи говорили слова\nПриспів:\nО-о, мудрий, бо німий…\nЯ не хочу того всього за собою забирати\nІ не можу вже ніколи нові гори малювати\nПлакати не час, ніхто не хоче того знати\nТільки сльози будуть довго свої знаки малювати\nПлакати не час, гаряче море тихо впало\nЯ лишився на піску і там, де риби повмирали\nВже не чути наші кроки, там нема чого ходити\nЯ лікарства не шукаю, бо ним можна отравитись\nПриспів\nБагато-гато років, як я був дуже малий\nВсі риби жили в небі, а дерева — в воді\nА я ходив до школи на високій горі\nІ люди були добрі, я був дуже малий\nБагато-гато часу і немало вина\nСтарі сухі дерева догоріли дотла\nНема кого питати, де я маю піти\nНе хочуть говорити мої мудрі птахи\nПриспів