Початок - Артём Лоик

Не знаю з чого почати…

Пишу, тому що не можу

Мовчати і далі по чатам,

А тому перо — це заточений ножик

Який мокає чорнило

З яким я тягнусь і читаю під стукіт

Овалу, і поки по сайтам чорнили

Мене я дістав до самої суті!

Де не надумані панчі

Де не підвязані рими!

Де я не раб і не пан чи

Хтось іще там на суспільній драбині

А просто людина зі слухом

Який чує слово, а не лише ноти…

Вибач, що вийшло так сухо

Але піді мною ніколи не мокло!

Я знову про себе, — fuck off!

А чому я мушу читати про когось?

— Де Лоїк?

— Кричав ваш Фагот…

Він там, де не буде «Танка на майдані Конго»!

Він там, де не буде відносних

Ваши ужимок і ваших гримасок

Пройшли ті часи дев’яностих

Коли я був в захваті від — німої гри «Масок»!

Пройшли ті часи, коли вчив вас і радив

Коли сліпо бився на баттлах…

Не знаю хто я, напевно ваш прадід

Якщо Гіга ваш батя

Лишаю позаду

Всі свої випади і йду до Цербера…

Вчився писати

Шукаючи крайнього, але весь час він кричав мені з дзеркала…

Альбом за альбомом

Все глибше пірнаю

В свою підсвідомість

В свою ненормальність

Де я зневажаю суспільну реальність

Яку я вважаю зенітом ілюзій!

Я в римах свій край ніс, де крайність —

Єдиний мій спосіб потрапити в лузу!

І сховатись від кию назавжди

В руках тих, хто грає тобою і мною…

А всі свої «перли», що нажив

Тобі віддаю і вертаюсь до себе на дно я

Шукати нові

Але вони такі непомітні…

І чую, наступного разу мені

Не вистачить слів, точніше — повітря…

А тому пишу, як в останнє

Моє послання — повстання!

Тим хто стойть не по стайням

I тим хто не вмер живучи по квартирам, по спальням…

І це моє інтро

Розганяє альбом мій неначе вітром!

Я зламав свою душу для вас, —

Ось чому вам розкажуть, що Лоїк — відкритий…

Де танцюють в намисті, за кісточку в мисці

З пустими словами по чартам —

Я знову кружляю на місці

I не знаю з чого почати…

Щоб не вилитіть по ночі

Пустим звуком з вікон…

А тому все повільніше і все змістовніше

З віком…

Je ne sais pas où commencer…

j'écris parce que je ne peux pas

Gardez le silence dans les chats,

C'est pourquoi un stylo est un couteau aiguisé

Tremper l'encre

Avec lequel je m'étire et lis jusqu'au bout

Ovale, et tandis que sur les sites d'encre

Je suis allé au bout de ça !

Où il n'y a pas de bas artificiels

Où les rimes ne sont pas liées !

Où je ne suis ni esclave ni maître

Quelqu'un d'autre est là sur l'échelle publique

Et juste une personne entendante

Celui qui entend la parole, pas seulement les notes…

Désolé, il s'est avéré si sec

Mais il n'a jamais été mouillé sous moi!

Je parle encore de moi - va te faire foutre !

Et pourquoi dois-je lire sur quelqu'un?

« Où est Loïc ?

- Votre Basson a crié…

Il est là où il n'y aura pas de "Tank sur la place du Congo" !

Il est là où il n'y aura pas de parent

Tes haussements d'épaules et tes grimaces

Fini le temps des années 90

Quand j'étais ravi du jeu muet "Masques" !

Fini le temps où je t'enseignais et te conseillais

Quand il a combattu aveuglément dans des batailles…

Je ne sais pas qui je suis, probablement ton arrière-grand-père

Si Giga est ton père

je laisse derrière

Toutes mes attaques et aller à Cerberus…

Il a appris à écrire

Je cherchais l'extrême, mais tout le temps il me criait dessus depuis le miroir…

Album après album

Je plonge de plus en plus profondément

Dans ton subconscient

Dans son anomalie

Où je méprise la réalité sociale

Ce que je considère comme le zénith des illusions !

J'ai porté ma terre en rimes, où l'extrême -

Mon seul moyen d'entrer dans la poche !

Et se cacher de la queue pour toujours

Entre les mains de ceux qui jouent toi et moi…

Et toutes ses "perles" qu'il a gagnées

Je te le donne et je reviens à moi au fond

Cherchez-en de nouveaux

Mais ils sont tellement invisibles...

Et j'entends, la prochaine fois pour moi

Pas assez de mots, ou plutôt - d'air…

Et donc j'écris comme dans le dernier

Mon message est un soulèvement !

Ceux qui ne se tiennent pas dans les écuries

Et ceux qui ne sont pas morts vivant dans des appartements, des chambres…

Et ceci est mon introduction

Mon album s'accélère comme le vent !

J'ai brisé mon âme pour toi -

C'est pourquoi on vous dira que Loik est ouvert…

Où ils dansent en collier, derrière un os dans un bol

Avec des mots vides sur les graphiques -

je tourne à nouveau

Je ne sais pas où commencer…

Pour ne pas s'envoler la nuit

Son vide des fenêtres…

Et donc c'est plus lent et plus significatif

Avec l'âge…