Сліди - Артём Лоик

Крокую по слідам, уникаючи зірок

Римую небесам і ставлю на зеро!

Пишу це завдяки обірваних з плечей

Крил, а ваші мідяки залишу для очей…

Від щастя до біди, де реп не для дерев

Мій, будую в собі дім, без замкнутих дверей!

Мрій тільки як і я!

Не бійся темноти!

Буває як не як час коли і ти не ти!

Час, коли пливе з-під ніг розплавленна земля!

Але я зрозумів чого прагнула змія!

Вказала на слабке і я з'їв не озернувсь

Але вірю прийде час, коли зможемо звернуть!

І вічний райський сад, знайдемо у собі!

Так хочеться назад повернутись, де слабкі

Мої рими і слова, але сильний, як і дух

Мій погляд, де ще в дзеркалі не ворог мій, а друг!

Де більший за понтами і де менший за роками

I де гупаю по стінам дуже тонкими руками!

Де я кричу на весь це світ і де лечу я

I де мені начхати, що він мене не чує!

І радуючись тріщині, йду до перемоги

Біжу до вас із віршами і вірю в них, як в Бога!

Де друзі мої разом, під під'їздом і чекають

I наші всі образи нас так сильно не чепають

Крокую по слідам, але тільки ті сліди

Згубились, — мені там, підсказали — йди сюди…

І я повірив і пішов, стежками тих людей

І багато чого знайшов, але тільки не себе…

Забув свою мету, там забув свої удари

Але зрозумів — іду, — на місці, а не далі

І залишив ті міста, де блукав один до того

Почав з нового листа шукати до себе дорогу!

Попереду був ліс, в лісі було болото

І я випадково вліз в його чорну позолоту…

По вуха зачерпнув і досхочу наївся

І думав, що помру я один у тому лісі!

Але витягнули руки і я знову пішов…

Ті міцні, великі руки — тягнулись із книжок!

І вже відчуваю мама, — нарешті іду слідами!

І я бачу своє сонце!

Але воно сідає…

Крокую по слідам, уникаючи зірок

Римую небесам і ставлю на зеро!

Пишу це завдяки обірваних з плечей

Крил, а ваші мідяки залишу для очей…

Від щастя до біди, де реп не для дерев

Мій, будую в собі дім, без замкнутих дверей!

Мрій тільки як і я!

Не бійся темноти!

Буває як не як час коли і ти не ти!

Je suis les traces, en évitant les étoiles

Je rime au paradis et mets zéro!

J'écris ceci grâce à mes épaules déchirées

Ailes, et je laisserai vos cuivres pour les yeux…

Du bonheur à la misère, là où le rap n'est pas pour les arbres

Mon Dieu, je me construis une maison en moi-même, sans portes verrouillées !

Ne rêvez que comme moi !

N'aie pas peur du noir!

Cela se passe comme un moment où vous n'êtes pas vous!

Une époque où la terre en fusion flotte sous vos pieds !

Mais j'ai compris ce que voulait le serpent !

Elle a souligné les faibles et j'ai mangé sans regarder en arrière

Mais je crois que le moment viendra où nous pourrons tourner !

Et l'éternel jardin du paradis, nous le trouverons en nous-mêmes !

Alors je veux retourner là où sont les faibles

Mes rimes et mes mots, mais forts comme un esprit

Mon point de vue, où dans le miroir n'est pas mon ennemi, mais un ami !

Où plus grand par les show-offs et où plus petit par les années

Et où je frappe aux murs avec des mains très fines !

Où je crie au monde entier et où je vole

Et où puis-je éternuer pour qu'il ne m'entende pas !

Et me réjouissant de la fissure, je vais à la victoire

Je cours vers vous avec des poèmes et j'y crois comme en Dieu !

Où mes amis sont ensemble, sous le porche et attendent

Et toutes nos images ne nous touchent pas tellement

Je suis les traces, mais seulement ces pistes

Perdu - j'y étais, m'ont-ils dit - viens ici…

Et j'ai cru et j'ai marché sur les traces de ces gens

Et j'en ai trouvé beaucoup, mais pas moi-même…

J'ai oublié mon objectif, j'ai oublié mes coups là-bas

Mais j'ai réalisé - j'y vais - sur place, pas plus loin

Et il quitta les villes où il avait erré auparavant

J'ai commencé à chercher un moyen d'écrire une nouvelle lettre !

Il y avait une forêt devant, il y avait un marécage dans la forêt

Et je suis tombé par hasard sur sa dorure noire…

Il a ramassé ses oreilles et a mangé à sa guise

Et je pensais que je mourrais seul dans cette forêt !

Mais ils ont tendu la main et je suis reparti…

Ces grandes mains fortes tendues hors des livres !

Et je sens déjà ma mère - je suis enfin dans mes pas !

Et je vois mon soleil !

Mais ça s'assied...

Je suis les traces, en évitant les étoiles

Je rime au paradis et mets zéro!

J'écris ceci grâce à mes épaules déchirées

Ailes, et je laisserai vos cuivres pour les yeux…

Du bonheur à la misère, là où le rap n'est pas pour les arbres

Mon Dieu, je me construis une maison en moi-même, sans portes verrouillées !

Ne rêvez que comme moi !

N'aie pas peur du noir!

Cela se passe comme un moment où vous n'êtes pas vous!