Тихо цокає годинник - Марія Бурмака

Тихо цокає годинник,

мiж минулим i майбутнiм на межi

На шляху моїм порожнiм

Випадковi подорожнi двi душi

Хай дитинство вже далеко,

Повертаються лелеки, як колись,

Зорi з мiстом розминулись,

А вночi перегукнулись, i зiйшлись…

На пiвкроку ближчає зима, вже не вiдпускає,

На пiвсловi вiднаходжу смак, що його знаю…

Нiч осiння наступає,

Гiлку мiсяць колисає, стука в раму…

Засипа дорогу листям,

Засинає моє мiсто…

Надобранiч…

L'horloge tourne doucement,

entre le passé et le futur à la frontière

Sur mon chemin vide

Les deux âmes de Vipadko

Avoir une longue enfance,

Les cigognes reviennent comme avant,

L'aube est passée avec la ville,

Et la nuit ils retentissaient, et convergeaient…

L'hiver approche sur le pivkroku, ce n'est plus vidpuskaê,

En un demi-mot je vois un goût que je connais au yoga…

Rien l'automne n'arrive,

La lune se balance, frappe au cadre…

Remplit la route de feuilles,

Zasinaê moě misto…

Nadobranič…